Лохвицька гімназія №1 Лохвицької міської ради Полтавської області

Яременко Аліна Володимирівна – соціальний педагог

Графік роботи

соціального педагога Лохвицької гімназії №1 на 2023-2024 н.р.

Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»

Загальна характеристика учнів, які потребують особливої уваги

Для батьків:
Соціальний педагог – це педагогічний працівник, основна мета роботи якого полягає у забезпеченні соціально-правового захисту учнів школи та попередженнї впливу негативних соціальних чинників на формування та розвиток особистості дитини. У школі він є громадським інспектором з охорони дитинства.

Соціальний педагог:
- здійснює соціально-педагогічний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей з метою попередження безпритульності, бездоглядності та випадків усіх форм домашнього насильства над дітьми;
- приймає участь в організації безкоштовного харчування учнів з малозабезпечених родин та учнів інших пільгових категорій;
- бере участь у виховній роботі з питань профілактики появи негативних форм поведінки у неповнолітніх (паління, алкоголізму, наркоманії; дитячої злочинності тощо), пропаганди здорового способу життя, статевого виховання молоді;
- допомагає виявленню творчих нахилів, розкриттю здібностей дітей та підлітків, сприяє участі учнів у суспільно-корисній, волонтерській діяльності;
- проводить просвітницьку роботу з батьками або особами, що їх замінюють (індивідуальні бесіди, виступи на батьківських зборах);
- є посередником між школою, сім'єю, державними установами по захисту прав дітей та громадськістю; бере участь в організації їх взаємодії з метою створення умов для нормального розвитку дітей і підлітків.

Для учнів:
У яких випадках звертатися до соціального педагога?
якщо у Твоїй родині є проблеми, які Тебе постійно турбують, заважають нормально вчитися та відчувати себе щасливим;
якщо хтось примушує Тебе до вчинків, що суперечать нормам моралі, пригнічують Твою гідність, а Ти не знаєш як себе поводити у такій ситуації;
якщо Ти відчуваєш, що Тобі потрібна допомога лікаря або юриста, проте не наважуєшся звертатися до батьків;
і просто коли Тобі здається, що всі інші відвернулися від Тебе і ніхто тебе вже не зрозуміє...

Одним з найбільш важливих і в той же час найбільш складних напрямків професійної діяльності соціальних педагогів є робота з дітьми, яких так чи інакше завжди виділяють в самостійну категорію, але називають при цьому по-різному: важкі, важковиховувані, педагогічно запущені, проблемні, дезадаптовані, діти з відхиленнями, з девіантною поведінкою, діти групи ризику та ін.

Різні назви відображають різні точки зору на цю категорію дітей, які, у свою чергу, зумовлюють і різні підходи в роботі з ними. Так, визначення «важкі», «важковиховувані», «педагогічно занедбані», «проблемні» дано таким дітям з позиції педагога, для якого вони створюють особливі труднощі, проблеми та незручності в роботі і цим виділяються серед «звичайних» дітей. Така точка зору лежить в основі традиційних педагогічних підходів відносно цих дітей, які в кінцевому підсумку, як правило, зводилися до ізоляції «звичайних» дітей від «важких», наприклад, до виключення останніх зі школи.

Оскільки їх важко виховувати, до них повинні застосовуватися особливі заходи виховного впливу (нерідко за участю міліції).

Поняття «дезадаптовані діти» та «діти з девіантною поведінкою» мають соціальний, або скоріше соціально-психологічний, відтінок і характеризують дану категорію дітей з позиції соціальної норми, а точніше - невідповідності їй. Найбільш характерними проявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації цих дітей є їх агресивна поведінка, конфлікти з вчителями і однолітками, вживання алкоголю і наркотиків, вчинення правопорушень (бійки, крадіжки, шахрайство тощо), невідвідування школи, бродяжництво, спроби суїциду і т. д.

Одним з найпоширеніших і при цьому самим невизначеним серед іменувань даної категорії дітей є поняття «діти групи ризику».

Слово ризик означає можливість, велику ймовірність чого-небудь, як правило, негативного, небажаного, що може відбутися або не відбутися. Тому коли говорять про дітей групи ризику, мається на увазі, що вони знаходяться під впливом деяких небажаних факторів, які можуть спрацювати або не спрацювати. При цьому мова фактично йде про два аспекти.

Перший аспект - це ризик для суспільства, який створюють діти даної категорії. Поняття «група ризику» з'явилося ще в радянський період саме в контексті пріоритету суспільних інтересів. Це поняття дозволяло виділяти категорії людей, родин тощо, поведінка яких могло становити потенційну небезпеку для оточуючих і суспільства в цілому, оскільки суперечило загальноприйнятим соціальним нормам і правилам.

Другий аспект - і саме під цим кутом зору проблема постала найбільш вагомо останнім часом - той ризик, якому самі діти постійно піддаються в суспільстві: ризик втрати життя, здоров'я, нормальних умов для повноцінного розвитку.

Правопорушник - це така дитина, яка потребує особливого ставлення, підвищеної уваги сім'ї, вихователя.

Важковиховуваність - це несприйнятливість індивіда до засвоєння позитивного соціального досвіду людства, або різкі розходження між суспільними етичними нормами і поведінкою людини, її несприйнятливість до впливу інших людей, до тих чи інших виховних впливів. Поняття "важкі діти" завдячує своїм походженням педагогічній практиці та спочатку включало в себе всі випадки відхилень у розвитку дитини. Це поняття фіксує в собі максимально наближений до норми рівень відхилень у поведінці учнів.

Л.С.Виготський в1929 р. дав першу класифікацію важких: важкі діти в масовій школі, важковиховувані у вузькому розумінні цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно запущені), психопати, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопати, психічно і фізично хворі.

Хевітт і Дженкінс виділяє 2 категорії важких дітей:

1. Діти з соціалізованими формами антисуспільної поведінки, для яких не характерні емоційні розлади і які легко пристосовуються до соціальних норм всередині тих антисуспільних груп, до яких належать.

2. Діти з не соціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які знаходяться у поганих стосунках з іншими дітьми і своєю сім'єю та мають значні емоційні розлади. П. Скотт уточнив цю класифікацію і відніс до категорії соціалізованих підлітків 2 групи дітей: тих, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки і тих, що засвоїли антисуспільні норми.

О.Є.Лічко виділяє категорії важких дітей на основі різних категорій акцентуацій характеру. Наприклад, гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, сензитивний, конформний тощо.


Вивчаючи комплекс особистості неповнолітнього, слід зверта­ти увагу на співвідношення тих властивостей і якостей, від яких залежить поведінка учня, його успішність, можливість виховання. На цій основі можливо виділити чотири типи школярів-правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості осо­бистості.

До першого типу — конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю — належать неповнолітні, формування особи яких проходило у позитивному середовищі. У таких підліт­ків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, проте поряд з ними є незначні неприродні матеріальні потреби. У них спостерігаються здебільшого соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до без­цільного проведення часу майже не виражені. Для цього типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання, відносно висока працездатність. Вони — члени колективу класу. Потрапляючи до групи правопо­рушників, тримаються незалежно, з ними часто не рахуються, проте відіграють роль виконавців.

Такі неповнолітні правопорушення вчинили вперше, випадково, всупереч загальній спрямованості своєї особистості. Це стало мож­ливим переважно внаслідок ситуації. У виборі варіанта поведінки велику роль відіграли легковажність, неправильна оцінка діянь та їх наслідків, поєднана із самовпевненістю.

Вчинене викликає у неповнолітнього негативне ставлення до правопорушення і навіть осудження. Підлітки, які належать до першого типу, розкаюються у вчиненому.

До цієї групи належать і неповнолітні, які вчинили правопорушення в результаті сильного душевного хвилювання і стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має пооди­нокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що засвідчує недоліки мораль­ного і емоційно-вольового виховання індивіда.

До другого типу — неврівноважено-ситуативного з незначною негативною спрямованістю — віднесено учнів, особа яких форму­валася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбіль­ше розвинені елементарні матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед колективними, але правомір­ні можливості їх реалізації обмежені.

У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички до догідливості, безцільного проведення часу, бродяжницт­ва. Моральні ж елементи їх свідомості досить невиразні. Це учні з відносно середнім рівнем мислення і самоорганізації, слабким інтересом до навчання, середньою працездатністю. Вони безвіль­ні, грубі, егоїстичні, підозрілі, переживають постійну образу, ізольовані в шкільному колективі, у класі їх нерідко принижують. Нестійкість поведінки і безвілля приводять таких неповнолітніх до групи з негативною спрямованістю, де вони виступають у ролі виконавців. Для учнів цього типу вчинення правопорушень пояс­нюється нестійкістю їх спрямованості, але воно є ситуативним з точки зору приводу і обставин їх здійснення. Вони також вперше вчиняли правопорушення, хоча окремі з них вже припускалися протиправних проступків під впливом конфліктної чи іншої нес­приятливої раптової життєвої ситуації, займалися бродяжницт­вом, вживали спиртні напої, доставлялися в органи міліції.

Поведінка таких учнів залежить від мікросередовища, яке віді­грає не останню роль у вчиненні ними правопорушень, або вик­ликається престижними, пристосовницькими щодо мікрогрупи мо­тивами, прагненням до «гострих почуттів». У боротьбі мотивів їхні безпосередні потреби виявляються сильнішими, ніж моральні почуття і наміри, і моральні мотиви реалізуються вже тільки у вигляді жалю з приводу вчиненого. Як правило, в них виникає почуття страху перед несприятливими наслідками непокори, на­магання уникнути покарання. Після вчиненого правопорушення у підлітків виникає часткове розкаяння, хоч і не завжди глибоке, оскільки вони виправдовують мотиви своїх негативних дій і вчинків.

Третій тип — нестійкий з переважаючою негативною спрямо­ваністю — становлять неповнолітні, які формувалися у несприят­ливому, суперечливому середовищі. У них досить стійкі примітив­ні потреби. Вони схильні до вживання спиртних напоїв, паління. Спостерігається розрив між особистими інтересами і громадським обов'язком. Правомірні можливості задоволення інтересів об­межені.

Учні цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто влаштовують бійки, наслідують негативні звички дорослих. Моральні установки деформовані, тверді переконання і глибокі почуття відсутні. Їм притаманні відносно низький рівень мислення і самооргані­зації, формальне, безпечне ставлення до навчання, низька праце­здатність. Практично вони ізольовані від позитивного впливу ко­лективу, характеризуються конфліктністю стосунків з ним. Вмі­ють легко пристосовуватись до умов, не змінюючи при цьому своїх установок і ціннісних орієнтацій. Рідко виступають як лідери, але часто є ініціаторами вчинення правопорушень. У групі з протиправною спрямованістю вони додержуються принципу «Постою сам за себе». Це — опора лідерів групи. Вчинювані ними право­порушення є наслідком переважаючої негативної спрямованості, моральної деформації. Такі неповнолітні перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх. Вони виправдовують свою та чужу протиправну поведінку.

Представники цього типу не досягли рівня загальної негатив­ної спрямованості, але їх колишня поведінка характеризується неодноразово вчинюваними проступками, аморальними проявами, несумлінним виконанням вимог суспільно корисних соціальних ролей. їхня поведінка обговорюється комісіями у справах непов­нолітніх.

У таких учнів відмічається слабовільність, внаслідок чого вони неспроможні протистояти негативним впливам і нерідко вчиняють правопорушення під впливом більш «досвідченого» й активного учасника групи чи дорослого організатора або підмовника. Іноді самі виявляють дезорганізаційні тенденції, схильні до швидкої реалізації миттєвих потягів, відзначаються імпульсивністю дій. Ці особи вчиняють правопорушення не в результаті його підго­товки, а ситуативно: місце, час, характер, наслідки вчинюваного ними правопорушення багато в чому залежать від нестійкості особистості та конкретної ситуації.

Їхня поведінка характеризується нестійкістю, вони емоційно байдужі, черстві, грубі до близьких їм людей, мають схильність до ризику і створення конфліктної ситуації, розгальмовані, его­їстичні й марнословні, характеризуються надмірною претензій­ністю. Найчастіше це єдина в сім'ї дитина. В одних ситуаціях у них спостерігається підвищене прагнення до самостійності, нетерпи­мість до опіки, в інших же вони виявляють вражаючу безпоміч­ність, страх і тривогу.

Серед них є й такі, для яких характерна спрямованість до спілкування. Ця потреба виявляється у прагненні вільний час проводити серед однолітків. Саме з числа цих неповнолітніх створюються дворові й вуличні групи, які мають різні тенденції розвитку залежно від характеру цінностей, які лежать в основі взаємин підлітків.

Протиправна поведінка у представників цього типу може не відповідати їх планам, бути, з їх точки зору, ексцесом, «прикрим непорозумінням». У таких неповнолітніх правопорушників відхи­лення від норми поведінки зумовлюються нестійкістю останньої і, як правило, залежать від ситуації, від впливу колективу школи, педагогів, батьків, неформальної групи.

Іноді в них з'являється бажання виправити свою поведінку. Вони недооцінюють невідворотність покарання, що полегшує прий­няття рішення про вчинення правопорушення.

До четвертого типу правопорушників — стійкого з негативною спрямованістю — належать учні, особа яких формувалася в до­сить несприятливому середовищі, життя яких проходило в атмо­сфері внутрішньосімейних конфліктів і безладдя, в оточенні бать­ків і дорослих, які систематично вживають спиртні напої, не мають необхідного мінімуму знань і навичок виховання дітей, використо­вують антипедагогічні методи і прийоми виховання, не контро­люють поведінку підлітка. Це неповнолітні із складною амораль­ною системою поглядів, інтересів і потреб притягалися до відпо­відальності, перебувають на обліку в інспекції у справах непов­нолітніх.

Для неповнолітніх цього типу характерні примітивні й низькі потреби. У них відсутні колективні інтереси, а особисті не відпо­відають правомірним можливостям їх задоволення. У більшості випадків простежуються звички до безцільного проведення часу, азартних ігор, споживацького способу життя, «вуличного» фольк­лору.

Це учні з низькою якістю навчання і самоорганізації, низькою працездатністю (другорічники), які втратили інтерес до навчан­ня. Вони ізольовані від колективу школи, протиставляють себе йому, намагаються вплинути на останній відповідно до своїх цін­нісних орієнтацій.

Підліткам з негативною орієнтацією притаманна відносно уста­лена система негативних оцінок і відносин, які зумовлюють анти­громадську поведінку. Найчастіше це лідери протиправної групи, навколо яких групуються інші її члени. Як правило, для вчинен­ня правопорушення вони не просто використовують ситуацію, а іноді й активно її створюють, наполегливо переборюючи труд­нощі і перешкоди на шляху реалізації протиправної поведінки.

Правопорушення в неповнолітніх цього типу є наслідком за­гальної негативної спрямованості, яка не досягла, проте, рівня злочинної установки особистості. Протиправні вчинки в них зна­ходять підтримку в аморальних переконаннях. Вони бравують вчиненими правопорушеннями.

Практика свідчить, що «чисті» типи зустрічаються дуже рід­ко, здебільшого особі різною мірою притаманні характеристики кількох з них, їх зіставлення дозволяє зробити висновок про те, до якого типу можна віднести неповнолітнього правопорушника.

Безумовно, між визначеними типами немає чітко окреслених меж, поділ має дещо умовний характер. Склад кожного типу рухливий, залежить від ефективності запобіжно-виховної роботи в школі і поза нею. Однак такий поділ дає змогу скласти уявлен­ня про ступінь розвитку негативних якостей, особливості соціаль­ного середовища, прогнозувати умови, за яких можна чекати скоєння правопорушення тим чи іншим учнем. Це допомагає вчи­телю, вихователю чи інспектору у справах неповнолітніх своєчас­но організувати виховну роботу по запобіганню протиправної по­ведінки з боку неповнолітнього.

Причини девіантних і деліквентних проявів у підлітків.

Дитина перебуває під впливом навколишнього середовища увесь час свого існування. Причому це середовище носить не скільки природний, біологічний характер, скільки соціальний, і від цих соціальних параметрів, в тому числі і виховних складається його успішність, або неуспішність у сучасному становленні його, як особистості.

Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була важливою у педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває масового характеру.

У період різких переломів у суспільстві часто порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини для такої поведінки. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності.

Фактори ризику девіантної поведінки

Біологічні:

• 
  наслідки спадковості;
• 
  вплив природного середовища;
• 
  порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;
• 
  вроджені психопатії;
• 
  мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.

Психологічні:

• 
  акцентуації характеру;
• 
  інфантилізм;
• 
  підвищений рівень тривожності;
• 
  різноманітні реакції (емансипації, групування з друзями, відмови, компенсації, захоплення (хоббі);
• 
  задоволення почуття цікавості;
• 
  потяг до самоствердження;
• 
  потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації.

Соціально-економічні:

• 
  зниження життєвого рівня населення;
• 
  майнове розшарування суспільства;
• 
  обмеження соціально схвалених способів заробітку;
• 
  безробіття;
• 
  доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

• 
  зростання кількості сімей з конфліктними та асоціальними стилями виховання.

Соціально-культурні:

• 
  поширення кримінальної субкультури;
• 
  руйнування духовних цінностей;
• 
  наростання неформальних об'єднань, в яких домінує культ сили;

пропаганда в засобах масової інформації насильницьких та безвідповідальних стереотипів поведінки.